Тема Е.Золя - французький письменник, теоретик натуралізму. Цикл "Ругон -Маккари" як "природнича і соціальна історія однієї родини. - Авторські уроки із світової літератури - Зал засідань - Зал засідань - Вітальня Клубу гуманітарників "Учитель року"
П`ятниця, 09.12.2016, 14:35
Вітаю Вас Гість RSS
Вітальня Клубу гуманітаріїв "Вчитель року"

Сайт Всеукраїнської громадської організації «Клуб учасників конкурсу "Вчитель року" в гуманітарних номінаціях»


ГоловнаЗал засіданьРеєстраціяВхід
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Авторські уроки із світової літератури [10]
Уроки до курсу "Художня культура" [0]
Методична скарбничка [4]
Життя сайту
Пошук
Головна » Статті » Зал засідань » Авторські уроки із світової літератури

Тема Е.Золя - французький письменник, теоретик натуралізму. Цикл "Ругон -Маккари" як "природнича і соціальна історія однієї родини.

Тема  Е.Золя - французький письменник, теоретик натуралізму.  Цикл  "Ругон -Маккари"  як "природнича і соціальна історія однієї родини в добу Другої імперії".

 

 

Мета: ознайомитися з головними віхами життєвого і творчого шляху письменника, схарактеризувати Е.Золя як теоретика натуралізму, показати вплив творчості Золя на розвиток світової літератури; визначити теоретичні основи натуралізму; розвивати навички роботи в групах, вміння робити висновки й аргументувати їх фактичним матеріалом; сприяти формуванню активної життєвої позиції, зацікавити творчістю Е. Золя.

Тип уроку: урок засвоєння нового матеріалу.

Епіграф: За романами Золя можна вивчати цілу епоху.

М. Горький

І. Мотивація навчальної діяльності

1. Вступне слово вчителя. (на екрані - демонстрація фото, зроблених Е. Золя)

 

 

Мало хто знає, що Франсуа Еміль Золя був не тільки відомим письменником, а й пристрасним фотографом. За 7 років свого захоплення він зробив більше 7 тисяч фотознімків на різноманітні теми - від портретів до жанрових фотографій. Ось деякі зразки його творчості: старі чорно-білі фотографії.

Першу фотокамеру Емілю Золя подарували в 1888 році. Письменник настільки захопився новим винаходом, що кожен рік оновлював техніку, скуповуючи найостанніші моделі камер. Однак власне фотографувати Золя почав тільки в 1895-му.

Він ілюстрував повсякденне життя. Фотознімки розповідають про бурхливе особисте життя пана Золя: портрети дружини письменника Олександрин сусідять з портретами його коханки - пишнотілої прачки Жанни, яка подарувала Золя двох дітей. Адюльтер, що породив чимало скандальних чуток за життя письменника, на знімках виглядає ідилічним союзом. Фотограф уникав у своїх сесіях гострих соціальних тем, які прославили Еміля Золя як письменника: його соковита натуралістична проза не потребувала автоілюстрації...

ІІ. Повідомлення теми і епіграфу уроку (запис у зошит)

 

 

Слово вчителя

Золя - один із найславетніших письменників XIX ст., автор багатьох романів, творець нового напряму в літературі - натуралізму. Творчість Золя вражає грандіозністю й цілеспрямованістю. Золя - художник великих, неозорих полотен. Йому було тісно в масштабах однієї книги, одного роману, і тому він поєднував свої твори у величезні цикли й серії «Ругон-Маккари», «Три міста», «Чотири євангелія».

Золя було 28 років, коли він почав працювати над «Ругон- Маккарами», а у 53 він завершив цикл. Тисячі перешкод поставали на його шляху, безліч труднощів доводилося долати, але письменник наполегливо йшов до мети. Життя Золя зовні небагате подіями, сповнене величезної творчої напруги й боротьби.

ІІІ. Робота над темою уроку

1. Робота в групах над біографією письменника (Додаток 1)

Методичний коментар: клас ділиться на 5 груп, кожна з яких отримує картку з фрагментом біографії Е. Золя. На опрацювання фрагменту дається деякій час, після чого один з учнів кожної групи ділиться з класом відомостями з життя письменника.

(Під час самостійної роботи на екрані автоматічно демонструються фото, що ілюструють життя Е. Золя.)

 

2. Бесіда за біографією

- Які риси характеру письменника заслуговують на увагу?

- Чому про Золя говорять як про людину, яка є прикладом громадянської мужності?

- Коли виник літературний напрям "натуралізм"?

Слово вчителя

На виникнення цього літературного напряму неабиякий вплив мали наукові теорії того часу і філософія позитивізму.

3. Словникова робота. (запис у зошит)

Дарвінізм - вчення про закони історичного розвитку органічного світу, про причини різноманіття видів організмів та закономірності пристосування їх до навколишніх умов. З вчення про природний добір Ч.Дарвіна випливає, що в природі виживають найбільш пристосовані організми, а не обов’язково організми з найскладнішою будовою.

Соціал-дарвінізм - течія у суспільних науках в XIX—XX ст., що зводить закономірності розвитку людського суспільства до закономірностей біологічної еволюції, висуває принципи боротьби за існування й виживання найбільш пристосованих як визначальний чинник життя.

Позитивізм (від лат. positivus — позитивний) — філософське вчення, що проголошує єдиним джерелом знання практичне дослідження й заперечує пізнавальну цінність філософських знань, теоретичного мисленн. Вважали, що між людьми та іншими живими організмами немає різниці, тому вивчення людського суспільства теж можна і потрібно проводити науковими методами (О.Конт, Г.Спенсер).

 

 

3. Теорія літератури. Ознайомлення з поняттям "натуралізм" (Додаток №2)

Методичний коментар: у додатку сформульовано проблемні питання і точка зору на них самого Е. Золя (у вигляді цитат письменника). Вчитель ставить цікаве завдання: сформулювати тези статті на сайт Інтернету на тему "Натуралізм".

Відповіді, запропоновані учнями, оформлюються у вигляді тез.

Складання тез літературознавчої статті на сайт Інтернету "Натуралізм" (запис у зошит)

- об'єктивність, відсутність дидактизму (письменник = фотограф);

- домінування аналітичного підходу до зображуваного (вчений = письменник);

- життєподібність (мистецтво = дійсність) = немає заборонених тем, низьких фабул = значне розширення тематики (письменник = лікар)  

Золя вважав, що так само, як лікар не може нехтувати хворим через «неприємну» хворобу, письменник просто не має права відмовитися від зображення малопривабливих аспектів дійсності.

- вплив біологічних та фізіологічних законів, природного середовища на людину (закони природи = закони людського світу).

 

Слово вчителя

Неважко помітити, що три із засадничих принципів натуралізму в основному спільні з реалізмом. Щодо четвертого принципу, то тут з’являються суттєві розбіжності, зумовлені тим, що реалізму й натуралізму властиві різні концепції людини. Базовим для реалістів  є розуміння людини передусім як суспільного явища. Натуралісти ж  вбачали в людині не лише суспільний феномен, а й частку природи, підпорядковану її законам. Відповідно у них маємо подвійне мотивування людських характерів і дій природним й соціальним чинникам.

4. Корпоративний аналіз

Порівняйте описи портретів з двох творів реалістичного і натуралістичного. У чому ви бачите різницю? (Додаток № 3: портрет Гобсека і портрет одного з головних героїв і членів багатолюдної родини Ругон -Маккарів - Сільвера).

    5. Слово вчителя (запис у зошит)

Вершина творчості Е. Золя - 20-томний цикл «Ругон-Маккари» («Природнича й соціальна історія однієї родини в епоху Другої імперії»), над яким він працював протягом 1869-1893 рр.

6. Читання передмови до першої книги циклу "Ругон-Маккари" "Кар'єра Ругонів" (Додаток №4)

7. Бесіда

- Які два завдання ставить собі Золя у передмові до циклу?

- Як перегукується з цими завданнями підзаголовок циклу?

Учні роблять висновки, що Золя ставить собі в циклі такі завдання:

1) «наукове» завдання: «на прикладі однієї сім'ї вивчити питання спадковості й середовища. Крок за кроком простежити ту потаємну роботу, яка наділяє дітей одного батька різними пристрастями й різними характерами залежно від схрещування спадкових впливів і неоднакового способу життя».

2) «соціальне» завдання: «Вивчити всю Другу імперію від державного перевороту до наших днів. Утілити в типах сучасне суспільство, негідників і героїв».

8. Слово вчителя. Ознайомлення зі структурою циклу.

Отже Е. Золя здавалося, що, поєднавші два плани - соціальний і фізіологічній, він через історію однієї родини змалює історію цілого суспільства (пригадайте епіграф до уроку)

Золя ретельно вивчає сучасні йому наукові праці "Фізіологія пристрастей" Ш. Летурно, "Трактат про спадковість" Люка, теорію Ч. Ломборозо, за якою злочинність визначається поганою спадковістю. Тому Золя в циклі малює генеалогічне дерево з двома розгалуженнями: нащадки Ругонів здорові фізично і морально, а нащадки Маккарів схильні до афектів та злочинів, алкоголізму та епілепсії.

Увесь цикл «Ругон-Маккари» можна умовно поділити на певні проблемно-тематичні групи. До першої з них належать романи про велику буржуазію: «Здобич», «Дамське щастя» й «Гроші». Друга тематична група - це романи про дрібну буржуазію, сите й самовдоволене французьке міщанство, яке було вірною опорою режиму Другої імперії. Серцевину цієї групи становлять «Черево Парижа» й «Накип».

 

 

Важливу тематичну групу утворюють романи про трудовий народ -про ремісників і робітників паризьких передмість («Пастка»), про вуглекопів та боротьбу труда й капіталу («Жерміналь»), про французьке селянство та владу землі над його життям і ментальністю («Земля»). У романах «Завоювання Плассана» і «Провина абата Муре» значну увагу приділено церкві й церковникам. Притаманна Другій імперії моральна розтлінність відображена в «Нана», романі з життя куртизанок. Артистичному середовищу, проблемам мистецтва присвячений роман «Творчість». Золя порушує наукові або науково-філософські проблеми («Радість життя» й «Доктор Паскаль»). Є в циклі й ліричні романи («Сторінка кохання», «Мрія»).

IV. Закріплення. Тести (демонструються на екрані, неправильні відповіді зникають)

Е. Золя розпочав літературну творчість як..

А. натураліст                 Б. романтик                В. символіст

Перший зрілий твір Золя, який водночас був одним з перших у французькій літературі натуралістичним романом, називається...

А. «Казки Нінон».                              Б. «Сповідь Клода».

В. « Тереза Ракен ».                           Г. «Заповіт померлої».

Під заголовком «Я звинувачую» був надрукований...
                      А. роман Б. Золя.

Б. відкритий лист Е. Золя президентові республіки.

В. один з останніх циклів романів письменника.

Головним твором Е. Золя є...

А. роман «Тереза Ракен».                               Б. роман «Кар'єра Ругонів».

В. цикл романів «Ругон-Маккари».               Г. роман «Жерміналь».

Цикл «Ругон-Маккари» мав своїм підзаголовком таке формулювання...

А. «Історія занепаду однієї родини ».             Б. «Історія Другої імперії».

В. «Природнича й соціальна історія однієї родини в епоху Другої імперії».

Натуралізм відрізняється від реалізму

А. більшою об’єктивністю зображуваного           Б. концепцією людини

В. присутністю символів, художніх прикрас

 

 

V. Підведення підсумків уроку

Бесіда

- Як ви вважаєте, яким чином було пов'язане захоплення Золя фотографією, про яке ми говорили на початку уроку з його літературною діяльністю?

- Чи згодні ви з думкою натуралістів, що тільки спадковість, фізіологія впливають на вчинки людини?

VI. Домашнє завдання

Читаючи твір "Кар'єра Ругонів", підкреслити цитати, що підтверджують належність твору до літературної течії натуралізму.


 Додаток № 1


Група 1         Роки становлення

Майбутній письменник з'явився на світ 2 квітня 1840 р. в Парижі. Батька його Франческо, італійця за походженням, до Франції закинула доля, а мати була дочкою маляра з провінції Іль-де-Франс. Дитинство і юність Еміля минули в місті Екс, що на півдні Франції, там він здобував освіту в місцевому колежі, там потоваришував із Полем Сезанном, у майбутньому видатним живописцем-постімпресіоністом, з яким відтоді дружив усе життя.

1847 р. помер батько і родина переїздить до Парижа, куди Еміль прибуває з твердим наміром стати письменником. Юнак живе впроголодь, у холодній мансарді на околиці столиці, перебивається випадковими заробітками, але непохитно просувається до своєї мети. Еміль влаштується працювати до видавництва «Ашет». Писати Золя пробував ще в колежі, починав як поет-романтик. В Парижі були створені романтичні поеми. У 1864 р. з'являється перша прозова збірка «Казки Нінон», романтична за своїм характером, навіяна легендами й переказами рідного Провансу.

 

Група 2   Е. Золя - теоретик натуралізму

У середині 60-х років естетико-літературні погляди Золя швидко змінюються: він стає прибічником реалізму, а під кінець того ж десятиліття приходить до натуралізму.

Натуралізм (від лат. natura - природа) - літературний напрям, що утверджується у французькій літературі в останню третину XIX століття. Характеризується прагненням до фотографічного й безпристрасного відтворення дійсності. Термін «натуралізм» належить Е. Золя. У передмові до другого видання свого роману «Тереза Ракен» (1868 р.) він уперше зараховує себе до «письменників-натуралістів». Е. Золя є також основним теоретиком напряму. Погляди французького письменника були викладені в цілій низці статей («Експериментальний роман», «Натуралізм на театрі», «Романісти-натуралісти»). Крім того, Золя створив справжню школу письменників-натуралістів, що об'єдналися навколо свого теоретика. Ці автори відомі як члени «меданської групи» (від назви дачі Золя, яка знаходилась у Медані). До цієї групи входив, зокрема,  Гі де Мопассан. Окрім меданців, до школи французьких натуралістів належали вчителі Е. Золя - Ґюстав Флобер (до певної міри) та брати Ґонкури, а також його соратник - Альфонс Доде.

За тематикою, різноманітністю жанрів найяскравішим був французький натуралізм. Його ідеї та поетичні принципи позначилися на творчості письменників різних країн наприкінці XIX століття. У Німеччині більш проявляється сатиричний струмінь натуралізму, в Англії - традиційний вікторіанський роман виховання, в Росії натуралісти зняли багато табу, відкрили еротичну тему. Не минув натуралізм і української літератури. Показовою в цьому відношенні є творчість В. Винниченка, для якого не існувало «заборонених» тем.

Натуралістична школа як рух однодумців через певні естетичні суперечки розпадається наприкінці 80-х рр. Скоро помирають засновники школи. Після цього у Франції натуралізм як художній напрям втрачає чіткість теоретичних принципів, являючи собою відтепер загальну назву близьких літературних явищ.

 

 

Група 3    Е. Золя - політик-демократ

Під час Франко-прусської війни 1870-1871 рр., коли прусські війська почали просуватися до Парижа, Золя виїхав на південь Франції, де залишався до березня 1871 р. Республіканець і демократ за переконаннями, письменник вітав падіння ненависної Другої імперії, але подальші драматичні події французької історії викликали в нього замішання. Сприйнявши Паризьку комуну як вибух руйнівної стихії, Золя не став її прибічником, найбільше його непокоїла громадянська війна, що спалахнула в країні: «Це огидно. Точиться братовбивча війна, і у нас прославляють тих, хто вбив найбільше своїх співгромадян! Абсурд!»  До встановлення Третьої республіки письменник поставився прихильно, однак досить скоро зрозумів, що корінних змін не сталося, а багатство й влада належать тим самим людям, що й за Другої імперії.

 

Група 4   Головний задум Е. Золя

Розчарований суспільно-політичними подіями, Золя зосереджується на творчості, поступово зводячи гігантську споруду «Ругон-Маккарів». Він працює надзвичайно наполегливо й дисципліновано, методично здійснює свій план, щороку видаючи по роману, однак жаданий успіх не приходить. З кожним новим твором критики дедалі затятіше нападають на Золя. Його звинувачують в аморальності, зображенні брудного, певних сфер життя, які вважалися «неестетичними», протипоказаними мистецтву. Так різко й запекло не критикували навіть Бодлера й Флобера...

І все ж таки, незважаючи на запеклу протидію критики, авторитет Золя в літературі неухильно зростав. Після публікації роману «Пастка» в 1877 р. до нього нарешті приходить слава, хоч і не без скандального відтінку. Люті нападки критиків на твір, у якому з правдиво зображувалося безпросвітне життя паризького робітничого передмістя, розпалювали цікавість читачів, і за короткий час «Пастка» витримала 35 видань. У середині 70-х років творчість Золя здобуває визнання кращих майстрів художнього слова - Флобера, Е. Гонкура, А. Доде, І. Тургенєва. А у 80-х - 90-х рр. з'являються нові романи.

 

Група 5   Е. Золя - громадянин     Справа Дрейфуса

В кінці життя Золя користувався всесвітньою популярністю і вважався - після В. Гюго - найбільш видатною фігурою серед французьких письменників. Його репутація зміцнилася завдяки втручанню в справу Дрейфуса, яка наприкінці XIX ст. сколихнула Францію. Капітан Дрейфус, єврей за походженням, був запідозрений у шпигунстві в генеральному штабі й засуджений у 1894 несправедливо військовим трибуналом на довічну каторгу. Вивчивши певні документи й пересвідчившись у невинності Дрейфуса, Золя опублікував відкритий лист президентові республіки Фору під заголовком «Я звинувачую» (1898), у якому викривав армійську верхівку і вимагав перегляду справи. Лист викликав справжню бурю в країні, а його автор був засуджений до року тюремного ув'язнення З цього приводу А. Чехов написав: «Золя виріс на цілі три аршини, від його протестуючих листів ніби свіжим вітром повіяло, і кожен француз відчув, що, слава Богу, є ще справедливість на світі і що, коли засудять невинного, є кому заступитися»

Е. Золя довелося сховатися в Англію, і повернувся він на батьківщину тільки в червні 1900 р., коли ситуація змінилася на користь Дрейфуса. Письменник помер раптово у 1902 р. стало від отруєння чадним газом. На похороні А. Франс назвав свого побратима "совістю нації". У 1908 р.останки Золя були перенесені в Пантеон.


Додаток № 2

Чи розрізняє Е. Золя поняття "реалізм" і "натуралізм"?

«Примусити реальних героїв діяти в реальному середовищі, дати читачеві шматок людського життя - у цьому весь натуралістичний роман».

 

1. Що не приймає Е. Золя в творчості О. Бальзака?

«Я не хочу, як Бальзак, розв'язувати питання, яким повинен бути устрій людського життя, бути політиком, філософом, моралістом. Я вдовольняюсь роллю вченого... Картина, яку я малюю, - простий аналіз шматка дійсності, такої, якою вона є».

„Я вивчаю конкретну людину і ніяких моральних повчань!”

Яку роль у художньому творі повинен відігравати автор?

"Не можна уявити собі хіміка, який гнівається на азот за те, що ця речовина є непридатною для дихання, або ж ніжно симпатизує кисню за протилежних підстав"

"Письменник-натураліст, як і вчений, ніколи не присутній у своєму творі."

2. За якими принципами повинен будуватися художній твір?

«Романісту слід бути схожим на вченого, який досліджує свій предмет з неупередженою точністю»

3. Кому уподібнюється письменник?

«Я просто досліджував два живих тіла, як хірург досліджує два трупи»

4. Чим схожі природа і людина?

"Соціальний кругообіг ідентичний кругообігу фізіологічному. Однакові закони керують каменем на дорозі та мозком людини".

Від чого залежать характер і вчинки людини?

"Людина, будучи «мислячою твариною», «часткою великої матері-природи», підпорядкована насамперед своїй біологічної сутності, законам спадковості й «зовнішньому середовищу», під яким розуміється лише природне середовище"

 

 

Додаток № 3

"Не знаю, чи можете ви уявити собі з моїх слів обличчя цієї людини, яке я... назвав би... місячним ликом, бо його жовтувата блідість нагадувала колір срібла, з якого злізла позолота <...> Риси обличчя, непорушні, холодні, як у Талейрана, мов вилиті з бронзи. Очі, маленькі жовті, як у тхора, і майже без вій, не виносили яскравого світла, тому він захищав їх козирком старого картуза. Гострий кінчик довгого носа, поритий віспою, скидався на буравчик губи були тонкі, як у алхіміків..."

 

"Юнак цей був мужній на вигляд; тонкий рот і ніжна шкіра свідчили про його молодість. Йому, мабуть, було років 17. Він був вродливий якоюсь своєрідною, характерною красою. Худорляве, довгасте обличчя його здавалося вирізьбленим рукою могутнього скульптора. Високе чоло, навислі дуги брів, орлиний ніс, широке підборіддя, запалі щоки з випнутими вилицями надавали його обличчю вираз особливої енергійності й сили... на його щоках і на підборідді пробивався пушок, суворість обличчя згладжувала якась чарівна ніжність, дитяча невикінченість окремих рис. Теплі чорні очі з ніжним, ще юнацьким виразом теж надавали м’якості його енергійному виглядові... всі його риси так пашіли життям, так вабили до себе симпатією, красою піднесення та сили...".

Додаток №4

Передмова до першої книги циклу "Ругон-Маккари" "Кар'єра Ругонів"

"Я хочу показати, як одна сім’я, невелика група людей, поводиться в суспільстві, як вона, розвиваючись, дає життя десятьом, двадцятьом індивідам, що, на перший погляд, зовсім не схожі один на одного, але, як свідчить аналіз, дуже тісно зв’язані між собою. Спадковість, так само, як і сила тяжіння, має свої закони.

Розв’язуючи подвійне питання - про темпераменти і середовище, - я намагатимуся знайти і простежити ту нитку, що математично веде від однієї людини до іншої. І коли в моїх руках будуть усі нитки, коли я зберу цілу соціальну групу, я покажу її в динаміці як дійову особу певної історичної епохи, відтворю всю складність обстановки, в якій вона виявляє свої зусилля; одночасно я проаналізую волю кожного з її членів і загальний натиск усіх разом.

Характерні риси Ругон-Маккарів, тої групи, тої сім’ї, яку я беруся вивчати, - це нестримні жадання, невгамовність нашої доби, що прагне життєвих втіх.

Із фізіологічного погляду - це повільне чергування нервового розладу і захворювань крові, що проявляються з роду в рід як наслідок першого органічного ушкодження; саме вони визначають, залежно від оточення, почуття, бажання, пристрасті кожного з індивідів, всі природні та інстинктивні прояви людини, похідні яких умовно звуться чеснотами і пороками. Історично люди виходять з народу; вони розпорошуються по всій сучасній суспільності, досягають найвищих посад, завдяки тому глибоко новітньому імпульсові, який дістають нижчі класи, що пробиваються крізь соціальну товщу. Таким чином, своїми особистими драмами вони розповідають про Другу імперію, починаючи від пастки державного перевороту і кінчаючи седанською зрадою".

 


Додаток Цікава інформація для вчителя

Мистецький контекст «Натуралізм та імпресіонізм».

Увага до повсякденно-побутової фактографічності насичує романи натуралістів фарбами, звуками й запахами, відчуттями. Мопассан назвав роман Золя «Черево Парижа» «симфонією сирів»: «Ця книга пахне рибою, як рибацьке судно, що повертається до порту: від нього віє свіжістю городини й важким подихом прілої землі».

Літературний стиль, що передбачає опис даної миті життя з усіма її звуками, фарбами, запахами, відчуттями називається імпресіоністичним, за назвою стилю в живописі. Імпресіонізм у живописі заявив про себе в 1874 р. Полотна імпресіоністів поєднували враження від пейзажу в певний час доби з науковістю підходу, уявленням про розщеплення світлового променя, що розчиняє контури предметів.

Шкільним другом Золя був П.Сезанн - великий французький живописець-постімпресіоніст, дружба пов’язала їх на все життя. Сезанн цікавився закономірностями властивостей кольорів і форм, матеріальністю предметного й природного світу, додаючи йому фізичної ваги за допомогою барвистої фактури й використання чистого кольору: «Художники мають цілком присвячувати себе вивченню природи й намагатися створювати картини, які б були наставлянням».

Творче завдання. Порівняти художні принципи Золя і Сезанна, використовуючи натюрморти художника «Горщик із геранню й фрукти», «Натюрморт із драпіруванням» та опис Центрального ринку з роману «Черево Парижа». (Додаток №5)

Золя захоплювали художні ідеї П.Сезанна, настільки близькі його власним творчим устремлінням. У романі «Черево Парижа» Центральний ринок описується в імпресіоністичному дусі. Читач бачить його очима художника, правнука Аделаїди Клода Лантьє. Флоран, головний герой роману, в’їжджає в Париж на візку, навантаженому овочами. Їх свіжий запах з найперших сторінок супроводжує його.

Золя про імпресіонізм

Салонна традиційна критика назвала ці речі «дешевими дрібничками», а «Фігаро» писала так: враження на картинах митців-імпресіоністів схожі на музику, яку творить кішка, що бродить по клавішах піаніно, або на полотна мавпи, яка заволоділа ящиком з фарбами (1875 рік).

Першими критиками, які аналітично й прихильно поставилися до творчої манери імпресіоністів, були Теофіль Торе, Шарль Бодлер, Стендаль, Еміль Золя.

Ось рядки з рецензії «Мій Салон» (1880) Е. Золя: «Справжні революціонери форми – це пан Едуард Мане, це імпресіоністи п.п. Клод Моне, Ренуар, Піссарро, Гійомен та інші. Вони прагнули вирватися за межі майстерень, за стінами яких уже багато століть замурували себе художники, й вийшли писати на простір. На повітрі світло перестає бути одноманітним, стають різноманітними й ефекти. Це вивчення світла в його безмежному розкладанні та синтезі і є те, що більш-менш вдало називають імпресіонізмом, оскільки полотно стає враженням від природи в певний момент... Я вважаю, що художник дійсно повинен ловити миттєве враження від природи, але зобов'язаний, крім того, навічно закарбувати цю хвилину на полотні за допомогою ретельно продуманої фактури... Уявіть собі здивування глядача, котрий зупинився перед картинами, які написані на відкритому просторі в певний час доби... Він споглядає блакитну траву, фіолетову землю, червоні дерева і воду, що міниться всіма барвами... Можливо він, (митець), на відміну від загальноприйнятого дещо перебільшив нові тони, підмічені його оком, але спостереження його загалом абсолютно правильні: природі зовсім не властива та спрощена й суто умовна упорядкованість, якою нагороджують її шкільні традиції. Вони суворі і сумлінні спостерігачі... Шлях живопису, насиченого повітрям і світлом»

Е. Золя, власне, виклав засади імпресіонізму як творчого методу і художнього стилю, які пізніше вивчалися, досліджувались і розвивалися мистецтвознавцями, літературознавцями. Імпресіонізм належить до тієї мистецької течії, естетика якої теоретично її творцями не була обґрунтована й сформульована. Е. Золя з цього приводу зазначав: «Уся біда в тому, що жоден із митців цієї групи не втілив достатньо потужно й завершено ту нову формулу, елементи якої відчуваються в усіх їхніх роботах. Ця формула існує, але в безмежно подрібненому вигляді»

 

  Додаток № 5

Опис ринку в романі "Черево Парижу"

«День займався поволі, надзвичайно ніжний, сіруватий, надаючи всьому навколо ясної барви акварелі. Ці купи городини, що здіймались, наче хвилі над вітром, ця річка зелені, котра ніби текла руслом бруківки, як повінь від осінніх дощів, мінилися ніжними перлистими відтінками, ласкавими ліловими півтонами, молочно-рожевими, зеленими, що переходили в жовтий колір, - тут була вся та бліда гама барв, що вранці перетворює небо на мінливу шовкову тканину. Салат, латук, цикорій порозпускались і були ще масні від чорнозему, відкривали свої яскраві серцевини; пучки шпинату, щавлю, букети артишоків, купки квасолі та гороху, кучугури  римського салату, перев’язаного соломою, грали всіма відтінками зеленого кольору - від яскравої зелені стручків до темно-зеленого забарвлення листя. Проте найрізкішими, найкрикливішими нотами були все-таки яскраві плями моркви і чисті тони ріпи, рясно розсипані вздовж ринку… Золотаво-коричневі, мов лаковані, цибулини в кошику, криваво-червона купка помідорів, жовтавий відблиск огірків, темно-фіолетова барва баклажанів спалахували там і тут живим полум’ям…»

 

Категорія: Авторські уроки із світової літератури | Додав: uthitel (31.01.2013) | Автор: Невмержицька О.Ф
Переглядів: 17429 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 2.2/5
Всього коментарів: 1
1  
СПРАВДІ ПЕРЕМОЖНИЙ УРОК!!! ЩЕ РАЗ ВІТАЄМО, КОЛЕГО!!!

Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz