Ковбасенко Ю.І "ФОРМУВАННЯ ЛІТЕРАТУРНОГО КАНОНУ ТА КУРРИКУЛУМУ ЛІТЕРАТУРНОЇ ОСВІТИ: СВІТОВИЙ ДОСВІД І УКРАЇНСЬКИЙ ШЛЯХ" - Аудиторія - Зал засідань - Вітальня Клубу гуманітарників "Учитель року"
Четвер, 08.12.2016, 03:05
Вітаю Вас Гість RSS
Вітальня Клубу гуманітаріїв "Вчитель року"

Сайт Всеукраїнської громадської організації «Клуб учасників конкурсу "Вчитель року" в гуманітарних номінаціях»


ГоловнаЗал засіданьРеєстраціяВхід
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Відкрите горищечко [2]
Матеріали учасників конкурсу "Вчитель року"
Аудиторія [1]
Нові віяння у педагогіці, філології від Юрія Івановича Ковбасенка
"Професура без понтов" [5]
Зал засідань [14]
Життя сайту
Пошук
Головна » Статті » Аудиторія

Ковбасенко Ю.І "ФОРМУВАННЯ ЛІТЕРАТУРНОГО КАНОНУ ТА КУРРИКУЛУМУ ЛІТЕРАТУРНОЇ ОСВІТИ: СВІТОВИЙ ДОСВІД І УКРАЇНСЬКИЙ ШЛЯХ"

 

 

Я, Ковбасенко Юрій Іванович, надаю Бак Світлані Костянтинівні, Голові Клубу учасників конкурсу "Учитель року в гуманітарних номінаціях",  ексклюзивне право на розміщення моєї статті "Формування літературного канону та куррикулуму літературної освіти: світовий досвід і український шлях" (загальний обсяг - 720 544 знаки) на сайті Клубу учасників конкурсу "Учитель року в гуманітарних номінаціях".

Принагідно нагадую, що, згідно з чинним "Законом про авторські та суміжні права", додаткове передавання цього матеріалу повністю або частково будь-якій іншій фізичній і/або юридичній особі без попереднього письмового погодження зі мною особисто - ЗАБОРОНЕНА і кваліфікується як правопорушення.

 

13 січня 2013 року

Київ

 

 

 

 

Ю.Ковбасенко

 

Формування літературного канону та куррикулуму

літературної освіти: світовий досвід і український шлях

 

«І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь»

 «В своїй хаті – своя й правда, і сила, і воля»

 

Тарас Шевченко

 

Ревізія канону та куррикулуму: необхідність чи забаганка?

Атаки на шкільний куррикулум, тобто навчальні програми, Державні стандарти, концепції, підручники та посібники [[i]], перетворилися в Україні на звичне явище. Причому, це стосується усіх без винятку навчальних дисциплін: «і фізиків, і ліриків». Ця ситуація нагадує щорічне прийняття Верховною радою бюджету: ще не було випадку, коли б цей документ не критикували, проте не було й випадку, щоб Україна жила без бюджету…

У критиці куррикулуму стільки ж причин, скільки й приводів. З-поміж об’єктивних причин можна назвати певні резерви для вдосконалення в окремих куррикулумах, а також необхідність їхнього перманентного оновлення. Водночас не можна не помітити й суб’єктивних забаганок, зокрема зумовлених «комплексом Герострата», притаманним декому з представників науково-освітянських кіл. Цей комплекс полягає в більш або менш прихованому за машкарою красивих фраз про необхідність удосконалення освіти прагненні «спалити храм», збудований конкурентами (себто будь-що розкритикувати, дискредитувати створений «чужаками» куррикулярний продукт: вже згадані концепції, стандарти, програми, підручники), аби на згарищі старого храму збудувати свій, тим самим «увічнивши своє ім’я», тобто за будь-яку ціну самим очолити куррикулярний процес…

Звісно, ситуація постійного діалогу, дискусії та критики в демократичному суспільстві є нормальною. Проте за однієї неодмінної умови – якщо ці діалог, дискусія та критика є насправді конструктивними та спричиненими не особистими амбіціями, партійними чи клановими інтересами, а щирим прагненням поліпшити якість освіти.

Якщо ж вести мову конкретно про «Зарубіжну/світову літературу», то тут увага політичних сил, освітянських кіл і суспільства до формування літературного канону та куррикулуму є чи не найпильнішою, а критика – чи не найгострішою, аж до неодноразових спроб знищити цю навчальну дисципліну як таку або, щонайменше, змінити її назву, а заразом і зміст. Значною мірою це зумовлено тим, що вивчення літератури є важливим чинником формування світогляду як окремої особистості, так і суспільства загалом, засобом відчутного впливу на електоральні вподобання громадян, а отже, врешті-решт, на політичну ситуацію в державі. Адже від того, що саме читатимуть школярі в процесі вивчення «Світової літератури», значною мірою залежатиме те, досвід якої нації вони «привласнять», яку систему цінностей сформують для себе, і, «в сухому залишку», - за яку політичну силу віддадуть свої голоси, ставши виборцями. Насамперед це стосується «квоти» в куррикулумі російських письменників, що для постколоніальної України (колишньої окраїни колишньої Російської/радянської імперії) є надзвичайно гострою проблемою. Тож недивно, що з цього боку літературний канон і куррикулум світової літератури знаходяться «під обстрілом» постійно [[ii]].

Повертаючись до питання необхідності перманентного оновлення куррикулуму, зауважу, що літературна творчість – це живий процес, тож постійно з’являються нові «сильні автори» (Г. Блум), невпинно збільшується кількість гарних літературних творів. Так, донедавна ніхто не знав, що англійка Джоан Кетлін Роулінг створить низку книжок про Гаррі Поттера, а українець Василь Шкляр напише «Залишенця (Чорного ворона)», за якого буде номінований на Державну премію України ім. Т. Г. Шевченка (2011). То чи гідні ці та інші («ще й ненароджені») твори репрезентації в літературному каноні та куррикулумі – ось питання…

З усіх названих і неназваних причин постає ще одне неминуче питання: якими є конкретні механізми та алгоритм формування, ревізії та оновлення канону й куррикулуму? Адже якщо їх «законсервувати», то рано чи пізно вони безнадійно «відстануть від життя» та дискредитуються. Якщо ж піти шляхом оновлення, то, volens-nolens, а з кола обов’язкового вивчення таки доведеться виводити якісь твори, оскільки пізнавальні можливості учнів і студентів не безмежні. Але тут виникають чергові ризики: домінування не об’єктивних критеріїв, а особистих уподобань і смаків реформаторів канону та куррикулуму; витіснення перевірених часом шедеврів («класики») модними бестселерами-одноденками, а письменників-класиків – «зірками», «каліфами на годину» тощо. Отже, з одного боку, перманентне оновлення літературного канону та куррикулуму літературної освіти є неминучим, але, з другого боку, постає закономірне питання: яким конкретно чином їх оновлювати, аби «разом з брудною водою не вихлюпнути з купелі дитину»?

Останнім часом критика куррикулуму літературних навчальних дисциплін, зберігаючи свою звичну вже гостроту, нібито почала позбуватися доволі набридлої «смаківщини», набуваючи полиску насправді науково аргументованої дискусії. Цієї нової тональності їй надали спроби обґрунтувати необхідність негайної ревізії та радикального оновлення або й повної заміни (sic!) українського літературного канону та куррикулуму літературної освіти, які спираються на західну «теорію канону» («Canon Тheory»). Досить побіжного погляду на шпальти наших фахових видань, аби дійти висновку, що проблема канону та куррикулуму перетворилася в Україні на безсумнівний мейнстрим [[iii]]. Так, вона стала предметом розгляду в статтях Т. Михед «Яким має бути канон дитячої літератури?», Б. Шалагінова «До проблеми літературного мейнстриму ХХІ століття», у аналітичній розвідці Т. Дороніної та О. Данилевської «Гендерна експертиза: «Зарубіжна література» - література чоловіків?» та багатьох інших матеріалах [[iv]]. І в усіх цих і багатьох інших виступах експліковано чи імпліцитно наявне відлуння західної війни за канон та куррикулум. То гарно це чи погано?

Скажу обережно: амбівалентно. Адже, з одного боку, без урахування світових тенденцій у «теорії канону» високоякісного українського куррикулуму створити неможливо, відтак не можна сподіватися на високу якість літературної освіти – це ключові ланки одного ланцюга. Проте, з другого боку, зарубіжний досвід формування літературного канону та «закордонні педагогічні технології (в т.ч. – розробки куррикулуму. – Ю. К.), що їх успішно використовують у західному соціокультурному середовищі, не варто та й безперспективно переносити в діяльність вітчизняних педагогічних систем. Національні моделі слід розбудовувати, керуючись національними потребами та особливостями» [[v]].

Тому мета цієї статті – пошуки оптимальних шляхів формування літературного канону та куррикулуму літературної освіти в України з урахуванням світового та вітчизняного досвіду – видається актуальною.

Для досягнення зазначеної мети необхідно вирішити такі завдання:

·         уточнити семантику дефініції «літературний канон» і визначити її співвідношення з поняттями «літературна класика» та «куррикулум літературної освіти»;

·         установити, де бере витоки «теорія канону» та в чому полягає її суть;

·         визначити досягнення та прорахунки «теорії канону» та з’ясувати, які з її здобутків є актуальними для формування українського літературного канону та куррикулуму літературної освіти в Україні;

·         проаналізувати світовий досвід формування, легітимізації та фіксації літературного канону, а також можливі шляхи здійснення цих процедур в Україні.

·         визначити орієнтовні критерії добору літературних творів до шкільного і вишівського куррикулумів літературної освіти в Україні, спираючись на вітчизняний досвід розробки куррикулуму та враховуючи напрацювання зарубіжної «теорії канону».

 

 

[i] Куррикулум – це система елементів, які окреслюють структуру, організацію, баланс і способи презентації знань у процесі опанування навчальної дисципліни, а саме: концепція, державні стандарти, навчальні програми, підручники, посібники та вимірювачі якості освіти.

[ii] Один із останніх прикладів – наказ МОНМСУ № 666 від 05.07.2010 про зміну назви предмета «Зарубіжна література» на «Світову літературу» – став предметом обговорення на круглому столі «Небезпеки нової концепції літературної освіти» (10.02.2011, НаУКМА): «Навчальний предмет «Російська література» може з’явитися під «псевдонімом» «Світова література» (про це, зокрема, ясно свідчить заява міністра про те, що ¾ програми світової літератури мають складати твори російських письменників» (http://litakcent.com/2011/02/11/nebezpeky-novoji-koncepciji-literaturnoji-osvity.html).

[iii] Мейнстрим (англ. «main» – «головний»; «stream» – «струмінь») – найпопулярніший, найпоширеніший напрямок у чому-небудь: літературі, науці, політиці.

[iv] Див.: Всесвітня література в середніх навчальних закладах України (ВЛСНЗУ), 2009. – № 1. – С. 6-10; ВЛСНЗУ, 2010. – № 6. – С. 24-30; ВЛСНЗУ, 2011. – № 4. – С. 6-9; Жебровський Б. Сім мостів освіти України на переправі в майбутнє // http://osvita.ua/school/school_today/19304. - 10.06.2011 та ін.

[v] Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи. – К.: «К.І.С.», 2004. – С.74.

ПОВНИЙ ТЕКСТ СТАТТІ МОЖНА ЗАВАНТАЖИТИ ЗА ПОСИЛАННЯМ:



Джерело: http://turbobit.net/kogkzf54gkc4.html
Категорія: Аудиторія | Додав: uthitel (16.01.2013) | Автор: Ковбасенко Юрій Іванович
Переглядів: 1513 | Рейтинг: 4.7/3
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2016
Безкоштовний хостинг uCoz